Ярмоленко відповів на "усі запитання" та про "Рому"

Один з лідерів київського «Динамо» Андрій Ярмоленко про сезон, Альпи і "Рому".

- Андрій, які враження в тебе залишили перші контрольні матчі? Як влилися в гру команди нові гравці?

- Новачками їх, напевно, важко назвати, тому що хлопці щороку їздять з нами на збори, так що ми вже не перший рік з ними знайомі. Звичайно, прийшло кілька молодих хлопців, і ми намагаємося їм допомогти, щоб їм було легше на зборі.

Що стосується ігор, ми дуже багато працюємо над тактикою, і намагаємося в цих матчах втілити задуми головного тренера.

- Як один з віце-капітанів, ти намагаєшся морально підтримувати молодих гравців, підбадьорюєш їх, як, наприклад, сьогодні в одному з епізодів під час тренування, коли, здається, Рижук не зумів обробити м'яч...

- Так, я вважаю, що коли старші хлопці кричать на молодих – це неправильно. Я сам був у ролі молодого гравця, коли тільки прийшов, знаю, що це таке – ноги трусяться, не все виходить, переживаєш за кожну помилку.

По хлопцям видно, що вони стараються, бажання дуже багато, тому нічого страшного, якщо хтось помиляється. Головне – підтримувати їх. Я впевнений, що з усіх цих хлопців, які прийшли, будуть хороші футболісти.

- Коли Циганков забив свій перший гол за «Динамо», вітати його пішли всією командою. Що сказали Віктору після матчу?

- Всі його привітали після гри. Самі розумієте, забити гол за київське «Динамо» у 16 років – мрія кожного хлопця, який тільки розпочинає свою футбольну кар'єру. Він дуже перспективний гравець. Сподіваюся, що він продовжить у тому ж дусі. Якщо буде працювати так само старанно, як він зараз тренується, якщо не знизить до себе вимоги, то виросте в дуже хорошого футболіста.

- Які у тебе в цілому враження від зборів? Твої партнери по команді говорили, що їм дуже до вподоби нинішній тренувальний процес...

- Я можу висловити свою думку – ці тренування з м'ячем краще, ніж ті, під час яких ти просто бігаєш по колу, намотуючи кілометраж. Я слідкував, який кілометраж був, коли ми просто бігали по колу без м'ячів – там виходило десь по шість кілометрів. А коли були вправи з м'ячами – серії, квадрати, гра вздовж воріт з різними завданнями – виходило, що ми бігали по 9 – 10 кілометрів. Тобто, в ігрових серіях набігаєш навіть більший кілометраж, ніж під час безглуздої біганини. Я вважаю, що це правильно, тому що футболіст отримує задоволення від тренування, яке проходить весь час із м'ячем. Думаю, мало знайдеться футболістів, яким подобається просто бігати.

- Ти часто працюєш після тренувань у тренажерному залі, тобто ти готовий до ще більших навантажень?

- Якщо відчуваю, що є якісь слабкі місця, над якими потрібно попрацювати, або на тренуванні на якусь певну групу м'язів я не отримав навантаження, тоді йду хвилин на 15 - 20 доопрацювати. Хоча зараз у нас дуже багато вправ на стабілізацію, на статику. Такого раніше не було, такі вправи цікаво робити.

- Те, що сезон розпочнеться матчем за трофей, та ще й проти принципового суперника, стимулює гравців бути максимально готовими вже до першого матчу, а не поступово входити у сезон?

- Звісно, тому що ми розуміємо, яка гра на нас одразу чекає, дуже важлива для нас. Всі хлопці самі розуміють, що потрібно з першої гри вже бути на сто відсотків готовими до чемпіонату.

- Чи відчуваєш ти, що в кінці минулого сезону команда згуртувалася, стала ще дружніше?

- Це дійсно так. Особливо це відчувалося у грі з «Шахтарем». Коли ми виходили на поле, відчувалось, що ми – єдиний колектив. Не тільки футболісти, але і всі тренери, масажисти, лікарі, адміністратори. Було видно, що ми більше, ніж «Шахтар», хотіли перемогти. Сподіваюся, що ця перемога дасть нам якийсь поштовх, і в цьому сезоні ми завоюємо не лише кубок, але і, нарешті, чемпіонське звання.

- Чи не відволікають тебе постійні чутки про твій можливий трансфер – вчора говорили про «Челсі», сьогодні про «Рому», завтра, можливо, напишуть ще про якийсь клуб?

- Я намагаюся на цьому не зациклюватися, а просто виконувати свою роботу. Намагаюся робити те, що мені каже головний тренер, і щоб до мене не було жодних претензій.

- Як реагуєш на те, що в чемпіонаті України в новому сезоні, найімовірніше, буде лише 14 команд і 26 турів?

- Особисто я вважаю, що це, звичайно, погано. Коли читаю, що половина команд замість своїх рідних міст буде базуватися в Києві, дві або три команди – у Запоріжжі, це теж не радує. Але нічого не поробиш, така у нас зараз ситуація в країні. Сподіваюся, що незабаром все налагодиться.

- Чи відволікає від футболу ця ситуація в країні?

- Звичайно, відволікає, тому що ти дивишся і переживаєш за те, що відбувається, адже це наша країна.

- Для об'єднання країни багато роблять вболівальники, ультрас...

- Всіх вразило те, що зробили вболівальники. Ситуація, яка склалася в нашій країні, згуртувала народ. Я радий, що зараз всі вболівальники єдині. Добре, коли ти граєш, і немає ніяких образ на трибунах, навпаки, всі один одного підтримують. Я сподіваюся, що так буде тривати і тоді, коли, нарешті, закінчиться ця ситуація і в країні остаточно настане мир.

- В одній з контрольних ігор ти якийсь час грав на позиції центрального нападника. Які відчуття? Чи можеш там діяти настільки ж ефективно, як на фланзі атаки?

- В принципі, для мене це не чужа позиція, адже я починав кар'єру, граючи нападником. Тому якщо тренер захоче спробувати задіяти мене в ролі нападника, я до цього готовий. Звичайно, я думаю, мені потрібні будуть гри три-чотири, щоб згадати, як потрібно діяти на цій позиції. Але, думаю, нічого важкого для мене в цьому немає.

- Коли ти починав грати за першу команду, у Газзаєва, а потім і у Сьоміна, основна претензія до тебе полягала в тому, що ти мало забиваєш головою. Як зараз ситуація з цим компонентом?

- Так, це і дотепер є моєю слабкою стороною. Намагаюся працювати над цим, але поки не можу сказати, що дуже виходить. Буду працювати, і сподіваюся, що буду додавати в цьому компоненті, тому що, дійсно, з моїм ростом потрібно набагато краще грати головою. Адже якщо порахувати, скільки я забив головою, вистачить пальців однієї руки.

Я завжди говорив і буду говорити, що вдосконалюватися ніколи не пізно, і скільки б тобі не було років, завжди можна навчитися чомусь новому. Мені тільки 24, так що мені ще вчитися і вчитися.

- Чи не сумно дивитися чемпіонат світу, зупинившись за крок від нього? Або ті емоції розчарування вже пройшли?

- Звичайно, намагаюся не згадувати, менше думати про це. Бо коли думаєш, що теж міг грати на чемпіонаті світу, стає трішки прикро, можна сказати, на душі кішки шкребуть. А так намагаюся дивитися всі ігри. Цей чемпіонат світу дуже цікавий, навіть якийсь незвичайний. Такі гранди – Італія, Англія, Іспанія – припинили боротьбу так рано, багато сенсацій...

- За кого ти особисто вболіваєш?

- Не можу сказати, що я за когось сильно переживаю, просто дивлюся ігри, вболіваю за красивий футбол.

- Примітно, що серед кращих бомбардирів на мундіалі гравці як раз твоєї позиції...

- Бачите, зараз така тенденція у світовому футболі, що ті футболісти, які грають під нападниками, повинні вриватися в небезпечні зони, і це приносить свої плоди. Тому той же Хамес Родрігес багато забиває, та і Мессі не грає чистого нападника.